Овруч

Овруч. Словечансько-Овруцький кряж це залишок давніх українських гір, які
простягалися на тисячу кілометрів від Азовського моря до кордону з
Білоруссю. Цей кристалічний щит віком до чотирьох мільярдів років тримає
більше третини території України на своїх плечах і являє собою кам’яного
змія, який несе у собі могутню сакральну силу. Голова цього змія виходить
на поверхню Словечансько-Овруцьким кряжем висотою до 320 метрів. Завдовжки
до шестидесяти кілометрів і до двадцяти в ширину він став справжньою
кам’яною країною, Каменщизною, як називають її місцеві жителі. На змієвій
маківці і розмістилися Овруч та декілька десятків сіл, які бережуть пам’ять
багатьох тисячолітть та поколінь їхнього особливого життя на Камені.
Овручем правив древлянський князь Мал, потім княгиня Ольга і її син
Святослав Хоробрий, який передав місто сину Олегу, курган якому насипав на
місці загибелі його брат Ярополк, князь київський. А пізніше, після
загибелі Ярополка Володимир став єдиним князем на Русі і в Овручі. Тут він
заклав дерев’яну церкву на честь свого покровителя Святого Василя. А у 1190
році Рюрик Ростиславович поставив кам’яний храм. У 1907-1910 рр. Храм був
відновлений у первісному вигляді візантійського давньоруського стилю .
На Камені залишилося багато давніх городищ, валів, капищ, курганів. Але нас
найбільше вразило місце, яке називають Ступеньок Богородиці, де на семи
каменях залишила свій слід діва Марія. І хоча це ще було давнім язичницьким
капищем древлян у християнські часи воно перетворилося у святе народне
місце паломництва та зцілення. В радянські часи його намагалися знищити,
але люди захистили свою святиню і вважають, що саме Ступеньок береже і
захищає їхнє село. Останній захисник цього місця мав видіння богородиці,
яка надихнула його до побудови каплички, криниці і ялинової алеї, які
зробили це культове капище культурним народним храмом. Сам чоловік одужав
від тяжкої хвороби і ще тридцять років служив людям на цьому святому місці.
А в ступеньок на камені потрібно налити джерельної водиці і помолившись
зачерпнути з нього маленькою ложечкою і випити цей цілющий нектар
Богородиці. Ми так і зробили. Такого радісного стану душі, такого
полегшення в тілі і серці ще ніколи не переживали. Це було дивне відчуття
природньо-культурної благодаті, язичницько-християнське примирення
стихійного заговору і християнської молитви. Ось такими примиреними і
крилатими ми повернулися із Каменщизни до рідного Києва! На вихідні знову
повернемось до маківки українського гранітного щита…
Приєднуйтесь!

Share on facebook
Share on vk
Share on odnoklassniki
Share on skype
Share on telegram
Share on whatsapp
Подписаться
Уведомить о
guest
0 комментариев
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии